Як повернути книгу в українські села та містечка, чи справді у нас засилля електронної літератури та що таке цифрова бібліотека? Про це, а також про книгу, яку вона рекомендує до прочитання, директорка Українського інституту книги Олександра Коваль розповіла в ефірі Українського радіо.

— Чи має ініціатива надходити від місцевих громад, чи держава могла би спонукати та спонсорувати розвиток української книги?

— Ми зараз із новим міністром гуманітарної політики, молоді й спорту Володимиром Бородянським ведемо розмови про те, якою має бути подальша робота Українського інституту книги. Підтримка місцевих ініціатив, фестивалів, заходів є моїм особистим пріоритетом, і я буду переконувати міністерство в тому, що це є абсолютно необхідна діяльність. Тому що це не є нормально. Навіть якщо всі говорять про діджиталізацію і все у смартфоні, то спілкування на фестивалях авторів з читачами — жодні фото в Інстаграмі не замінять.

— Як наразі можна повернути книжки до села? Адже ми вже знаємо що книгарень в селах і селищах немає, а бібліотеки занепали.

— Це найскладніше питання, на яке, власне, зараз ми й маємо знайти відповідь. Як відродити інтерес до читання, особливо в дітей? Про це потрібно говорити й радитися з усією громадою, з усіма, хто розуміє важливість читання. Взагалі у всіх нормальних країнах світу люди знають, що з доброю освітою дуже поєднане соціально-економічне і професійне зростання людини. Тому щоб здобути добру університетську освіту, треба добре вчитися в школі, а щоб добре вчитися в школі — треба читати багато різних текстів. У нас трапилася гуманітарна криза, що люди зневірилися в тому що саме хороша освіта може привести до життєвого успіху. І цю впевненість в людях треба повернути: освіта має бути престижною, і освіта має бути тим ліфтом, який дає точну гарантію, що все в житті цієї людини буде добре.

Український інститут книги сам цього не зробить, це — дуже великий комплекс різних заходів і великих змін — і в системі освіти, і в подальшій системі працевлаштування, розвитку бізнесу. Тобто, ми не можемо бути наївними, і казати, що тільки наповнивши бібліотеки книжками, ми тут же отримаємо сплеск читання. Цього не буде, треба щоб все відбувалося одночасно з іншими речами. 

— Багато говорять про те, що паперова книжка поступається місцем електронним засобам. 

— Електронні книжки наразі займають 10—12 відсотків в загальному обсязі продажу книжок у світі. Це не аж такий великий процент, щоб вже говорити про зникнення паперових книжок. 

— Цифрова бібліотека — це один з проєктів Українського інституту книги, який фінансується?

— Звичайно, вона буде. Її ще немає. Плануємо запустити в наступному році. Цифрова бібліотека просто надасть доступ до читання книжок тим людям, які не мають доступу до звичайних бібліотек чи книгарень. В Україні 222 книгарні — це неймовірно мало. В рази менше, ніж у будь-якій країні світу, порівняльній за розміром з Україною. Бібліотеки і їхні фонди оновлюються дуже повільно. Явно недостатньо для того, щоб цей інтерес до книги підтримувати, і запуск цифрової бібліотеки дозволить зі свого смартфону заходити отримувати книжку, читати її. Будуть оцифровані насамперед ті книжки, на які видавець має права на видання цифрової версії. 

— Нещодавно було оприлюднено проєкт бюджету на 2020 рік. Микола Княжицький наголошував, що на 30 мільйонів зменшується фінансування Українського інституту книги. Чи справді це так?

— У першому читанні, справді, це було так. Але ми віримо, що це не остаточне рішення. Десь от наступного тижня має відбутися друге читання бюджету. Ми знову подали свої пропозиції, обговорили їх із міністром. Побачимо. Я сподіваюся, що, можливо, нам удасться отримати навіть більше фінансування, ніж минулого року.

— А як багато ви читаєте?

— По-різному, книжок 50 на рік читаю, напевно. 

— Що з останнього прочитаного вам запам'яталося найдужче, і щоб ви порадили б нашим слухачам?

— Найбільше я читаю зараз різних книжок з менеджменту, зокрема з державного управління. А з нових українських книжок мені дуже сподобалася "Доця" — дебютна книжка письменниці, яка пише під псевдонімом Тамара Горіха Зерня.

У книзі описаний початок війни в Донецьку, як людина-митець, людина дуже далека взагалі від політики поступово переходить зі стану обивательського до свідомої позиції волонтерки, і просто змінює все у своєму житті, багато зрозумівши. Що мене вразило в цій книжці. Бо так я описую сюжет, ніби він дуже такий банальний, те, що написана вона надзвичайно майстерно, особливо враховуючи, що це перша книжка письменниці. І це просто, як на мене, готовий сценарій до серіалу і я вважаю, що саме на підставі таких книжок зараз варто знімати серіали, і вони матимуть величезний попит. Тому що всі герої, особливо головна героїня — надзвичайно живі, надзвичайно впізнавані, зі своїми характерами, які динамічно змінюються в усіх своїх проявах. Словом, я сердечно раджу.